Токвіль і Лебон проти Путіна

Ні, нічого зарозумілого, зараз побачите. Цей текст стояв на миколаївському сайті, який путіністи зруйнували. Ну і, здавалось їм, викреслили відомих мислителів з нашого інформаційного поля. Та не так сталося, як їм гадалося. Був в гостях у старих знайомих, бачу, не працює посилання. Так, треба поновити, дати відсіч ворогу. Бо ж що є нашою найгострішою зброєю в цій гібридній війні? Так, знання, правда Людства проти брехні Кремля. Ну, даруйте вже мені цей пафос, переходимо до діла.

Новорічне привітання від Алексіса Токвіля і Гюстава Лебона

Так, друзі, вже на часі новорічні привітання, тому дозвольте приєднатись, побажати вам в році нашої Перемоги здоров’я і бадьорості. А ще хочу зробити вам одну пропозицію.

Коли вже настане година відпочинку і затишного сидіння під ялинкою (а може в іншому місці, але затишному), перегляньте, будь ласка, оці дві книжки: першу й другу. А я зараз розповім, чого про них згадав останнім часом.

Ми тут в одні теплій компанії, що складається з десяти шкіл під номером 24, розмовляємо про медіаграмотність. І можна помітити, що розмова ця часто-густо досить млява чи повільна. Нема в багатьох наших педагогів того, що зараз називають драйвом, а колись, за часів Токвіля…

Познайомившись докладно з тим, що собою являє невідома тоді Європі країна, він визначив її основну рису приблизно так: рішучість людини, налаштування самім в своїй громаді налагоджувати все те, що ще не впорядковане, не зроблене, може бути вдосконалено. А тут нещодавно і наш Президент згадав саме про цю американську рису.

А от Лебон свого часу сказав, як на мене, те саме, але, так би мовити «зеркально». Він зазначив у європейців (на відміну від американців) схильність до очікування від уряду, влади тих чи інших кроків, рішень, ініціатив. А що вже казати про радянську ментальність, коли бажання сидіти тихо і не заважати начальству промовляти з трибуни було до певної міри засобом виживання.

І от тепер, коли ми розмовляємо з педагогами тої чи іншої школи про медіагромотність в їхньому колективі, то складається враження, що люди не схильні покладатись на себе, на власні сили, власні рішення. Очікують чогось від адміністрації, відділів і управлінь, може міністерства чи Академії наук, може ще якоїсь поважної установи. Євросоюзу?

За часів Перебудови казали: щоб жити як німці, то треба і працювати як вони. Так, в кожного народу, що живе зараз у Європі нормальним сучасним життям – а надто американського – можна і треба вчитись. Я й кажу: почитаймо, обміркуймо та берімо на озброєння.