Так назвивається книжка, що її я щойно прочитав і вам раджу. Може, ви думаєте, що це прощання вже відбулось у 1991 році? Ну...
Хоча маю зауважити, що це література не для всіх. Але тим, хто не схоче чи не встигне прочитати саму книжку, хочу показати завершальні абзаци. трошки додавши їм структури.
Насамкінець я хотіла б вказати на три проблеми, котрі в дискусіях про культурну ідентичність постають знову і знову.
Мова
Це насамперед питання про статус і роль української мови, яке порушують майже всі учасники дискусій, незалежно від їхнього світогляду та обстоюваних концепцій трансформації ідентичности. Творці культури, зокрема ті письменники, для котрих ота проблема набуває особливої гостроти, прагнуть, щоб українська мова здобула такий статус, на який вона, на їхню думку, заслуговує.
Наголошування на тій проблемі та вимоги обмежити роль російської мови в Україні часто спричинюються до того, що представники російської меншини в Україні та частина інтелектуальної і політичної еліти у Росії звинувачують українську владу в утисках російської мови.
Західні аналітики без вагань називають таку афірмаційно-оборонну позицію культурним або мовним націоналізмом. Деякі українські інтелектуали вважають, що та позиція закріплює поділ українського суспільства на «українофонів» і «русофонів», а отже, не сприяє суспільній злагоді.
І все ж видається цілком природним, що люди культури, для яких рідна мова є головним інструментом комунікації, вимагають від владної еліти рішень, що припинили б звуження сфери вжитку української мови. Ніхто не розуміє тієї проблеми краще, ніж письменник.
Наголошування на тій проблемі та вимоги обмежити роль російської мови в Україні часто спричинюються до того, що представники російської меншини в Україні та частина інтелектуальної і політичної еліти у Росії звинувачують українську владу в утисках російської мови.
Західні аналітики без вагань називають таку афірмаційно-оборонну позицію культурним або мовним націоналізмом. Деякі українські інтелектуали вважають, що та позиція закріплює поділ українського суспільства на «українофонів» і «русофонів», а отже, не сприяє суспільній злагоді.
І все ж видається цілком природним, що люди культури, для яких рідна мова є головним інструментом комунікації, вимагають від владної еліти рішень, що припинили б звуження сфери вжитку української мови. Ніхто не розуміє тієї проблеми краще, ніж письменник.
Нація
З питанням мови безпосередньо пов’язана інша проблема, яку в дискусіях зазвичай уникають обговорювати прямо. Йдеться про дві концепції нації — як спільноти політичної та спільноти етнокультурної. Здавалося б, сильну культурну тожсамість можуть обстоювати лише прибічники другої концепції. Проте виявляється, що найцікавіші візії трансформації культурної ідентичности пропонують саме ті інтелектуали, для яких нація є політичною спільнотою. Водночас треба підкреслити, що, як писав Микола Рябчук, цілком відкинути елементи нативізму не можливо.
З питанням мови безпосередньо пов’язана інша проблема, яку в дискусіях зазвичай уникають обговорювати прямо. Йдеться про дві концепції нації — як спільноти політичної та спільноти етнокультурної. Здавалося б, сильну культурну тожсамість можуть обстоювати лише прибічники другої концепції. Проте виявляється, що найцікавіші візії трансформації культурної ідентичности пропонують саме ті інтелектуали, для яких нація є політичною спільнотою. Водночас треба підкреслити, що, як писав Микола Рябчук, цілком відкинути елементи нативізму не можливо.
Модернізація
Третьою вузловою проблемою, яку зачіпають у дебатах про ідентичність, є ставлення до модернізації; дискусія про її форми нагадує суперечки, що точилися й точаться довкола модернізаційних процесів в європейських суспільствах. Проте належить пам’ятати, що на ті дебати не меншою мірою впливають також внутрішні суперечності процесу радянської модернізації. Індустріялізацію та осучаснення технологій не супроводжувала бо трансформація суспільства: зберігалися державний патерналізм та архаїчні суспільні стосунки. Щось схоже відбулося й у системі вартостей, де зміни почасти виявилися лише позірними. Центральне місце, яке в модерному суспільстві посідає індивід, у радянському суспільстві було відведене спільноті, себто колективу, тому процес модернізації совєтського суспільства так і не закінчився. Отже, проблема, яка постала перед українською інтелектуальною елітою після 1991 року, полягала не тільки в прийнятті модернізаційного виклику, а й у подоланні наслідків тієї позірної модернізації. У XX столітті український модернізаційний проект не завершився; можливо, XXI століття даватиме підстави говорити про нього в доконаній формі.
Третьою вузловою проблемою, яку зачіпають у дебатах про ідентичність, є ставлення до модернізації; дискусія про її форми нагадує суперечки, що точилися й точаться довкола модернізаційних процесів в європейських суспільствах. Проте належить пам’ятати, що на ті дебати не меншою мірою впливають також внутрішні суперечності процесу радянської модернізації. Індустріялізацію та осучаснення технологій не супроводжувала бо трансформація суспільства: зберігалися державний патерналізм та архаїчні суспільні стосунки. Щось схоже відбулося й у системі вартостей, де зміни почасти виявилися лише позірними. Центральне місце, яке в модерному суспільстві посідає індивід, у радянському суспільстві було відведене спільноті, себто колективу, тому процес модернізації совєтського суспільства так і не закінчився. Отже, проблема, яка постала перед українською інтелектуальною елітою після 1991 року, полягала не тільки в прийнятті модернізаційного виклику, а й у подоланні наслідків тієї позірної модернізації. У XX столітті український модернізаційний проект не завершився; можливо, XXI століття даватиме підстави говорити про нього в доконаній формі.
То що робити?
«У розмаїтті — наше багатство, у єдності — наша сила », — сказала Сімона Вейл в європейському парламенті. І хоч українській інтелектуальній еліті бракує саме єдності перед лицем найважливішого вибору, все ж я хочу вірити, що в майбутньому та єдність таки буде.
«У розмаїтті — наше багатство, у єдності — наша сила », — сказала Сімона Вейл в європейському парламенті. І хоч українській інтелектуальній еліті бракує саме єдності перед лицем найважливішого вибору, все ж я хочу вірити, що в майбутньому та єдність таки буде.
Немає коментарів:
Дописати коментар